Блондинка у східній Туреччині — частина 3​

Блондинка у східній Туреччині — частина 3​

Коли пересуваєшся із західної Туреччині, у сувору східну, то складається враження, що ти мігруєш між світами. Мій літак приземлився у місті Мардін, що майже межує із Сирією. Зі мною летіли смугляві чоловіки, і їхні покірні жінки, які всі до єдиної, були закутані у довгі різнокольорові хустки. На вулиці було +43, і в’язке й гаряче повітря так і віяло запахом пустелі.

Sheep on the border with Syria
Пейзажі гарячої східної Туреччини

Перед поїздкою на схід, мене попереджали — будь обережна з курдами, вони небезпечні люди. Самі турки із західного боку боялися їхати на схід власної країни через ряд стереотипів про негативне ставлення до них. Якщо їдете у турецький Курдистан — готуйтеся почути про загрози й попередження.

Загрози загрозами, а мене на чистенькій машині прямо з аеропорту зустрів місцевий курд Зафер. Пригостив мене водою у дивній посудині, запитав чи я не голодна (так, ось тобі одразу й гостинний схід  ) і завіз додому, щоб я відпочила. Сиджу біля повного холодильника їжі, у гарній просторій квартирі, дивлюся на усміхненого Зафера, що пропонує їжу, і думаю: “Дуже страшний і схід, і курди. Дивно, що я ще жива “.

People of eastern Turkey
З обох боків дуже "страшні" люди. Насправді дійсно гостинні Зафер і Сюкан 🙂

У той самий день мені захотілося самій дослідити місцевість (а жили ми біля Мардіна, у селі Кізилтепе), і вдягнувши найдовшу спідницю, блузу на довгий рукав, і шалик, я сміливо вирішила в центр села. Люди на мене так витріщалися, що аж висували голови з машин, переставали їсти, коли я проходила поруч, і майже палили поглядами. В один момент я побачила чоловіка, який їздить за мною на машині, слід у слід, і від цього у жилах похолонула кров. Похапцем я дісталася додому, і вирішила, або варто купити хіджаб (як потім і сталося), або вже не ходити одною на вулицях сходу.

Так.
Все найліпше в твоєму житті відбудеться на кордоні з Сирією.
Сіріють хмари золоті, І навіть найстрашніші люди — не страшні, коли ідеш за вітром.

Наступні дні ми з Зафером гуляли по Мардіну (до речі, дуже старовинне і магічне місто) перепробували, напевно, всю місцеву їжу і спілкувалися вечорами на дахах. Через те, що в пустельних містах дощ — величезна рідкість, люди будують пласкі дахи, на яких потім їдять, сплять, і спілкуються. Саме місто — нескінченний лабіринт піску, перепадів та підйомів, і загублених історій. Так зачарувати може лише простір із присмаком пустелі.

В ассирійському селі Дара

В голові роїлися сумніви — їхати чи не їхати в той бажаний Ірак, якого всі бояться, і у якому ніхто не був? Після довгих роздумів, все-таки я опинилася на сільському вокзалі у кімнаті, де продавали квитки в Ірак. Декілька секунд, і та омріяна перепустка до мрії була в руках.

Mardin Seyahat ticket to Iraq
Квиток в Ірак

Все. Тепер шляху назад не має.

Про сам Ірак і все, що було далі, у фінальній 4 частині.

Про початок подорожі читайте у першій частині  — Сама автостопом в Ірак.

Частина про автостоп в Румунії та Болгарії  — Відпочинок чи виживання

Сподобалася стаття? Поділися!

Leave a Reply

Вам теж буде цікаво: